Масштабна й безжальна ліквідація Запорізької Січі Російською імперією, здійснена влітку 1775 року за особистим наказом імператриці Катерини II, стала однією з найдраматичніших сторінок в історії українського державотворення. Ця подія остаточно знищила залишки козацької автономії на Лівобережній та Південній Україні, перетворивши вільне лицарство на безправне селянство та закріпачивши величезні території колишньої Вольностей Війська Запорозького низового.
У цьому розгорнутому лонгриді ми всебічно проаналізуємо глибокі соціально-політичні та економічні причини цього імперського кроку, хід раптового військового нападу царських лав під проводом генерала Петра Текелі, трагічну долю останнього кошового отамана Петра Калнишевського, а також подальшу міграцію запорожців на Дунай і Кубань. Ця стаття допоможе вам комплексно осмислити геополітичні механізми знищення українських свобод абсолютистським режимом Петербурга.
Передумови та причини, які зумовили неминучість процесу, яким стала ліквідація Запорізької Січі Російською імперією
Щоб об’єктивно зрозуміти, чому сталася ліквідація Запорізької Січі, необхідно звернутися до загального контексту внутрішньої та зовнішньої політики російського самодержавства в другій половині XVIII століття. Після приходу до влади Катерини II імперський уряд взяв чіткий курс на повну уніфікацію та централізацію управління всією державою. Наявність на південних кордонах величезного, озброєного, демократично влаштованого козацького утворення з власними законами, територією, судом та дипломатією сприймалася Петербургом як неприпустимий анахронізм і загроза самодержавній владі.
Автономія козацтва як перешкода імперській централізації
Запорізька Січ тривалий час слугувала надійним форпостом у війнах Російської імперії з Кримським ханством та Османською імперією. Проте після перемоги у російсько-турецькій війні 1768–1774 років та підписання Кючук-Кайнарджийського мирного договору стратегічне значення Січі як буферної прикордонної зони різко зменшилося. Крим перестав бути безпосередньою військовою загрозою, а згодом був остаточно анексований Росією.
Крім того, російських поміщиків і сановників приваблювали багаті, родючі землі Вольностей Війська Запорозького. Імперська влада прагнула роздати ці території російським дворянам, іноземним колоністам та українській козацькій старшині, яка вже інтегрувалася в російську дворянську систему. На шляху цього колоніального розграбування стояли вільні козацькі землекористування, традиції самоврядування та опір запорожців спробам запровадити кріпацтво.
Підготовка військової операції та раптовий удар царської армії у 1775 році
Весною 1775 року рішення про остаточне знищення останнього осередку козацької вольності було остаточно ухвалено в Петербурзі. Для виконання цього завдання царський уряд використав значну частину військ, що поверталися з фронтів російсько-турецької війни. Операцію очолив генерал-енеріал сербського походження Петро Текелі, який отримав таємний наказ оточити Січ і не допустити жодного опору.
Стратегія оточення та неготовність козаків до збройної сутички
На початку червня 1775 року армія генерала Текелі чисельністю понад 100 тисяч регулярних солдатів і гарматних розрахунків непомітно підійшла до стін Січі. Запорожці, які нещодавно героїчно воювали за інтереси Російської імперії, не очікували підступного нападу з боку вчорашніх «союзників». У самій фортеці в той момент перебувало лише кілька тисяч козаків, оскільки основна частина січовиків розійшлася по зимовиках для господарських робіт.
Генерал Текелі висунув ультиматум про негайну здачу фортеці, складання зброї та підкорення волі імператриці. Козацька рада зібралася на загальне обговорення. Сили були настільки нерівними, що збройний опір означав би гарантоване самогубство всього товариства та повне винищення фортеці артилерійським вогнем. Після довгих вагань і суперечок старшина вирішила уникнути зайвого кровопролиття та капітулювати, сподіваючись на справедливість або можливість подальших переговорів.
Знищення укріплень, конфіскація майна та руйнування святині
Одразу після здачі фортеці розпочалося варварське руйнування запорозької столиці. Царські війська ретельно знищували все, що нагадувало про козацьку державу.
-
Руйнування храмів і куренів: З особливою завзятістю руйнувалися січова церква Покрови Пресвятої Богородиці, військові будівлі, склади зброї та курені.
-
Конфіскація архівів і клейнодів: Унікальні козацькі архіви, документи, гетьманські універсали та військові клейноди (булави, бунчуки, печатки, прапори) були конфісковані та вивезені до Петербурга й Москви для подальшого вивчення та приховування правди про козацькі права.
-
Розграбування капусти та скарбів: Військова скарбниця, гармати, боєприпаси та майно січового товариства були розграбовані або передані імперській казні.
Сама фортеця була зрівняна із землею, щоб не залишити жодного символу можливого відродження козацької автономії.
Доля останнього кошового отамана Петра Калнишевського та старшини
Одним із найтрагічніших епізодів цієї драми стала доля керівництва Війська Запорозького. Останній кошовий отаман Петро Калнишевський, військовий суддя Павло Головаватий та писар Гразький були заарештовані за наказом генерала Текелі.
Ув’язнення на Соловках: символ жорстокості імперії
Престарілого, але незламного кошового отамана Петра Калнишевського, якому на момент арешту було вже за 85 років, етапували на північ Росії — до Соловецького монастиря. За особистим розпорядженням Катерини II його утримували в камері-одиночці (кам’яному мішку) у жахливих умовах понад 25 років.
Навіть у таких нелюдських умовах старий отаман не втратив сили духу. Лише у 1801 році за амністією імператора Олександра I його звільнили, проте Калнишевський через втрату зору та здоров’я вирішив залишитися на доживання в монастирі, де й помер у 1803 році у віці 112 років.
Подальша доля запорожців: утворення Задунайської Січі та Кубанське козацтво
Незважаючи на жорстокий розгром, козацький дух не був повністю знищений. Запорожці обрали різні шляхи подальшого виживання в умовах імперського тиску.
Втеча за Дунай та підданство турецького султана
Частина козаків (кілька тисяч осіб), не бажаючи коритися російському царизму та ставати кріпаками, з боєм прорвалася через кордони й пішла в гирло Дунаю на землі, що підпорядковувалися Османській імперії. Там вони заснували Задунайську Січ, яка проіснувала до 1828 року, захищаючи інтереси султана, але зберігаючи традиційні козацькі звичаї та православну віру.
Переселення козаків на Кубань
Інша частина запорожців, особливо старшина, яка шукала компромісу з владою, погодилася на пропозицію уряду Катерини II щодо переселення на Кубань. Так виникло Чорноморське козацьке військо (згодом Кубанське), яке мало охороняти нові південні кордони Російської імперії від нападів горців, при цьому частково зберігши військовий уклад життя.
Маніфест Катерини II від 3 серпня 1775 року: офіційне виправдання імперського свавілля
Через кілька тижнів після знищення фортеці, 3 серпня 1775 року, імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест «Про ліквідацію Запорізької Січі і про причинення оної до Новоросійської губернії».
У цьому документі імперська пропаганда намагалася виправдати насильницькі дії. Запорожців звинувачували у «своєвіллі», небажанні коритися законам, намірах створити «незалежне цивільне утворення» під боком у Росії, а також у нібито економічній неефективності використання земель. Маніфест офіційно оголошував, що «згоріле гніздо своєвільних козаків» назавжди ліквідовано, а ім’я запорожців має бути викреслене з пам’яті як політичний фактор.
Наслідки для українського суспільства та соціально-економічні зміни
Наслідки знищення фортеці мали катастрофічний характер для всієї України:
-
Введення кріпацтва на Півдні: Вільні землі козаків були роздані російським поміщикам, що супроводжувалося масовим закріпаченням колишніх вільних хробрів і селян.
-
Ліквідація залишків республіканського устрою: Зник останній осередок української демократії, де старшина обиралася загальним голосуванням.
-
Асиміляція еліти: Українська козацька старшина остаточно перетворилася на провінційне дворянство Російської імперії, поступово втрачаючи національну ідентичність.
Підсумовуючи історичний аналіз, можна з упевненістю констатувати, що ліквідація Запорізької Січі Російською імперією стала цинічним і жорстоким актом імперського колоніалізму, спрямованим на повне викорінення української державності та свобод. Знищивши останній оплот козацької вольності, самодержавство розширило свої кордони та території за рахунок українських земель, проте пам’ять про героїчне минуле запорожців назавжди залишилася невіддільною частиною національної пам’яті українського народу.
Більше цікавого — у нашому Telegram-каналі.
